Чому український націоналізм не став провідною ідеологією в Україні? Читайте книгу Віктора Тимченка

В Національній спілці письменників України Віктор Тимченко представив читачам, колегам книгу – “Модерний націоналізм. Шлях до нового суспільства” (видавець Марко Мельник).

Що відомо про автора? Знаний український журналіст, письменник, експерт з питань Східної Європи. За його плечима – фахова університетська освіта, робота у солідних друкованих виданнях та на радіо.

Зокрема працював на радіостанції “Німецька хвиля”. Видав у Берліні, Гамбургу та Мюнхені низку книг політичної аналітики. З 1990 року проживає у Німеччині. До речі, є членом Спілки письменників Німеччини.

Отже, з яким словом сьогодні йде до читача Віктор Тимченко. Як сам зазначає, “завдання цієї книжки – дати поштовх у розумінні націоналізму тим, хто шукає відповідей на злободенні проблеми сучасності”.

Завдяки добре продуманій структурі книжки у форматі: чітке запитання – рогорнута й конкретна відповідь, швидко з’ясовуєш авторську позицію, наприклад, хто такі націоналісти, за що вони виступають, що таке націоналізм, чого не повинно бути в націоналізмі, чи може націоналістичний авторитаризм бути поєднаний з демократією, зрештою, який він, модерний націоналізм і чим відрізняється від “старого”, традиційного…

Знаходимо також відповіді й на питання: чи демократичний Європейський союз, чому  економіки численних країн ЄС перебувають у вільному падінні, чим Євросоюз схожий на радянську імперію, навіщо потрібне об’єднання країн…

Яким же бачиться автору модерний націоналізм? На його думку, це -“позбавлення виразок минулого, повернення до витоків, до джерел”. Модерний націоналізм “відкрито заявляє, що національна нетерпимість, антисемітизм, національна зверхність і насилля, як метод встановлення “расової чистоти”, не мають нічого спільного з обстоюванням національних інтересів. Критики подають відхід націоналістів від старих догм як тактику “для публіки”. Але ж, очевидно, що расизм, шовінізм, антисемітизм чи експансіонізм не засадничо притаманні націоналізму, а є лише “історичним вивихом”.

Як на мене, в Україні рідко почуєш цікаві дискусії про модерний націоналізм, зазвичай багато хто трактує цей суспільно-політичний напрям, цю течію з хибних позицій, дотримуючись старих догм, піддаючись впливу противників цього, дезінформації, маніпуляціям, різним страхам.

Цьому сприяє й відсутність правдивої та доступної інформації, незаангажованого погляду. Можливо, це також є однією з причин, чому націоналістичні партії в Україні не мають вагомих успіхів, на відміну від політичних організацій у Європі. А ось як пояснює Віктор Тимченко:

“Політичні гасла, які висувають націоналістичні партії європейських країн, краще відповідають прагненням виборців, ніж гасла українських націоналістичних рухів”.

“Страшенно цікава книжка!” – говорили авторові (він – перший праворуч) колеги, друзі…

Доточимо до нашої теми й таке питання: чому український націоналізм не став провідною ідеологією в Україні? Відповідь Тимченка: “Націоналізм не всім до вподоби…

Серед націоналістів в Україні є прихильники різних течій націоналізму, вони сповідують різні концепції, інколи просто ідеологічну мішанину. І ця еклектика часто не відповідає прагненням широких верств населення”.

Розмовляючи з читачами у Спілці письменників, під час презентації книги, автор зробив застереження, що він “рідко і обережно” говорить про українські реалії. Тим не менш, висловив деякі думки щодо певних суспільно-політичних процесів.

“Замислююся, чому націоналістичні кандидати на виборах одержують приблизно до двох відсотків голосів? В інших країнах націоналісти мають більш вагомий ужинок – до 20 відсотків, – розмірковує письменник Тимченко.  – Звичайно, на Заході сповідують трішки інший націоналізм. Але, здавалося б, якщо націоналістична партія своїми програмними приниципами і діями відповідає інтересам народу, то за неї має проголосувати більшість. Але ж цього немає.  Чому вона не може конкурувати з потужними партіями? В чому причина?”

На думку Тимченка, в Україні націоналісти не визначилися зі ставленням до корінних, засадничих проблем, які хвилюють суспільство.

А  людям треба постійно пояснювати, що означає для націоналістів те чи інше гостре, проблемне питання, як вони його вирішать, як відреагують на ту чи іншу ситуацію, подію, з яких позицій прокоментують нове суспільно-політичне чи кризове явище.

Тому, мабуть, не випадково у Віктора Тимченка складається враження, що націоналісти не хочуть влади (парадокс!), їх все влаштовує, всі задоволені…

“Вони не думають про те, що їм треба завойовувати (під час виборів) владу, вони задоволені собою…” Можливо.

Цікавими є розмірковування автора на тему ставлення модерних націоналістів до людей, які етнічно не належать до нації, чи виступають модерні націоналісти за одну національну релігію, як ставиться націоналізм до лібералізму, чи виступають модерні націоналісти за одну національну релігію…

Мене, скажімо, заінтригувало запитання: як виглядатиме Європа через 100 років?

“Якщо демографічні, зокрема міграційні тенденції не поламати, то через століття Європа буде небілою і нехристиянською – з чужою культурою. тоді її занепад не за горами. Середньострокова європейська перспектива – втрата політичної влади, довгострокова – резервація”.

 

Тимченко пише, що “слабкість західних націй полягає в ослабленому інстинкті самозбереження… Держава захищає націю недостатньо. Націоналісти прагнуть зробити цей захист ефективнішим. тому вони ставлять на порядок денний національне питання, вважаючи його однією з підвалин для вирішення демографічних, економічних, культурних і політичних проблем.”

Дослідник вважає, що сьогодні європейська цивілізація програє на всіх фронтах. Бо зіштовхнулася із навалою ззовні (міграційна криза).

“Тому модерний європейський націоналізм — оборонний,  дефензивний. Європейські нації повинні перш за все захищати свої терени від навали ззовні. Чимало націоналістів цих простих речей розуміти не хочуть”.

В Україні ж є свої жорстокі реалії: бідність, економічна криза, корупція, війна, безправ’я, ворожа “п’ята колона”… Але ми все одно виберемося з цієї ями, у яку давно вже завели країну продажні політики, мафіозні клани, популісти та різні шахраї.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото: “Український репортер”

Читайте також:

 

 

Like

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *