Як на Хрещатику долали “совєцьку окупацію”

Хрещатик опинився у центрі мовної дискусії. Днями відбулося пленарне засідання Київської міської ради. Нарешті, після року припадання пилом у різних кабінетах, в його порядок денний включили розроблений “свободівцем” проект рішення столичної ради “Про подолання наслідків совєцької окупації в мовній царині”.

На головній вулиці столиці, перед Київрадою, зібралися захисники рідної мови. Мітингувальників хоч і небагато, проте з усього видно, що вони справді небайдужі до долі України, її мови, культури, майбутнього. Майже всі тримали патріотичні гасла, серед яких: “Українців обслуговуйте українською”, “Українцям – право на українську”, “Єдина Україна – це одна державна мова”, “Єдина мова – єдина Україна” тощо.

Депутат Київради Юрій Сиротюк проникливо звертається до присутніх. І чуємо, що проект рішення Київради нагадує українцям їхнє, закріплене Конституцією, право на обслуговування у сфері послуг рідною, українською мовою. Офіціанти в кафе чи ресторанах, продавці в магазинах мають звертатися до відвідувачів лише державною мовою, меню має бути написане українською. Україномовними мають бути і вивіски та оголошення.

– Проте це рішення, яке нікого не дискримінує, рік лежало в Київській міськраді, – з болем говорить пан Юрій.

Він також спростував думку владних українофобів про те, що українська мова є комерційно невигідною, наголосивши, що будь-який бізнес можна вести нашою рідною мовою, потрібно лише бути впевненим у собі, не почуватися людиною другого сорту і не переходити на мову окупанта. Опоненти ж вважають, що це рішення не на часі, оскільки, на їхню думку, в Україні офіціанти, продавці, інші працівники сфери послуг не вміють розмовляти українською мовою.

Однак автор цього документа категорично не поділяє цих поглядів і наголошує на тому, що таких людей потрібно або не брати на роботу, або “вдарити по них копійкою”.

Тобто тих працівників сфери послуг, хто не хоче розмовляти під час виконання своїх професійних обов`язків державною мовою, потрібно штрафувати, менше їм платити, як це робив у свій час Степан Бандера, закликаючи українців не ходити в польські кооперативи.

Юрій Сиротюк назвав проект рішення Київради “Про подолання наслідків совєцької окупації в мовній царині” першим кроком до подолання русифікації і початку українізації столиці. Його колега, депутат Ігор Мірошніченко, нагадав, що в дев`яності роки до України приїжджали закордонні студенти і вивчали не російську, а українську мову. Це сьогодні ситуація прямо протилежна.

Закордонні студенти вважають, що вони нам везуть гроші й тому вивчатимуть російську, а не українську мову. А дійшли вони такого висновку, бо зрозуміли, що живуть не в Україні, а в Малоросії.

Директор Інституту українознавства Богдан Галайко висловив сумнів: “Якщо ми не будемо розмовляти українською мовою в столиці України, то чи зможемо ми перемогти нашого одвічного ворога – Російську Федерацію?”.

Він спростував твердження окремих так званих політиків і науковців про те, що Україна – це багатонаціональна країна, запевнивши, що українська нація – моноетнічна, адже тут мешкають 80 відсотків українців.

Цікавим був виступ на мітингу доктора мистецтвознавства, викладача Національної музичної академії України імені Чайковського, відомого лірника Михайла Хая, який назвав мову і культуру ідентифікатором нації, без яких народ залишається худобиною. Митець порівняв ситуацію, що склалася нині в Україні у царині мови, культури і духовності, з тим часом, коли репресіями й голодоморами винищувався цвіт української нації.

Патріота обурило те, що урізано фінансування Національної академії наук України, в результаті чого було викинуто на вулицю багато досвідчених науковців – носіїв мови, культури, українських традицій. Ще одне багатюще джерело нашої мови і культури – гаївки, колядки, думи, на жаль, в жодній консерваторії не вивчають.

Вже стало традицією, що на всі патріотичні дійства приходить зі своєю незмінною супутницею – старосвітською бандурою – музикант, лідер гурту “Хорея козацька” Тарас Компаніченко. Не оминув він і цю акцію. Як завжди, звучали у його неповторному, самобутньому виконанні давні українські пісні, які митець вивчає протягом багатьох років, а ще Тарас Компаніченко поділився і своїм гірким досвідом бути україномовним, а значить людиною другого сорту, в столиці України.

– Я виріс не в західних областях, а в київському Академмістечку, де, щоправда, мої рідні і близькі розмовляли українською. До четвертого класу не відчував якоїсь меншовартості від того, що спілкувався українською мовою. Але ось у 70-ті роки минулого століття все змінилося. Із нас, дітей, що розмовляли українською, сміялися, називали кугутами, – розповів співак-патріот.

У мітингу біля Київради взяли участь також інші митці: лідер гурту “ТЕЛЕРІ” Леся Рой, співачка і поетеса Неля Франчук, керівник формації “Творчий сектор” Мальва Кржижанівська.

Алла ТОПЧІЙ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Алла ТОПЧІЙ

Журналіст “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 2 =