Батько написав листа полеглому синові-герою. Сьогодні — день народження Скельда

У Києві, на Берковецькому цвинтарі, на ділянці, де поховані наші воїни-герої, часто можна побачити двох згорьованих людей — Сергія та Ларису Горбенків. У цій землі лежить їхній синочок… Святко, Святославчик, Скельд. Йому було лише 19. Студент-японіст. Разом з іншими воїнами він на своїх юних плечах тримав для нас українське небо у пекельному Донецькому аеропорту. Був добровольцем 1-ї штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”. Сьогодні у Святослава — день народження. Він народився 26 грудня 1994 року.

У батьків полеглого воїна сумне свято. Вже вчетверте вони прийшли привітати його… Про це й написав на своїй сторінці у Фейсбуку батько, Сергій Олександрович Горбенко.

“Сьогодні йому виповнилось 23 роки. Я не вживаю свідомо минулий час, бо його загибель 3 жовтня 2014 року не розірвала наш духовний зв’язок. Син і надалі присутній у нашому житті, ми відмічаємо його наступні дні народження, подумки або вголос звертаємося до нього. Інколи він відповідає нам або уві сні, або невловимими знаками на життєвому шляху. Приймаючи якесь важливе рішення, що його стосується, я, як і раніше, раджуся з ним. І майже точно знаю, коли він згоден, коли – ні.

Сьогодні ми відвідаємо його могилку на Берківцях, принесемо квіти і свічі. За життя йому ніколи не дарували квіти, це він дарував їх – дівчатам, мамі, сестрі, бабусі. Зараз неодмінною частиною поздоровлення стали квіти і свіча пам’яті, яку ми запалюємо і вдома, і біля його хреста.

У жовтні 2017 року отець Петро вручив батькам Святослава медаль УПЦ КП «За жертовність і любов до України» посмертно. Він був завжди проти публічності, не любив, щоб я розповідав про його досягнення, тут, я теж трошки порушую його цю звичку і розповідаю, бо якщо він та інші мовчать, то хтось же мусить. Бо зробив він немало доброго за свої 19 років.

На честь твою, синку, приводжу ці рядки:

«Примарний світе!
Вже час настав пройти його
до краю, залишивши
ім’я «воїн» на стовбурі замшілім
сосни високої».

Сімідзу Мунехару
Переклад зі старояпонської та упорядкування Андрія Накорчевського.

«Хіба її зупиниш – течію
Років та місяців?
Життя спливає,
Змішавши радість
І печаль мою»

Невідомий автор «Кокін-вака-сю» № 897.
Переклад з японської професора І.П. Бондаренка.

«Життя на цьому світі –
Все одно,
Що від дощу осіннього притулок»

Согі (1421-1502).
Переклад з японської професора І.П. Бондаренка.

П’ять країн були тісно пов’язані з тобою і якось природньо і поволі увійшли в твою долю і душу: Україна, Франція, потім Польща, Англія і Японія. Остання – як штрих тушшю нанесла свій поетичний ієрогліф у твоїй душі. Ти із здивуванням колись виявив у 15 років, що можеш вивчити дві японські азбуки, а потім й ієрогліфи почали писатися… легко, як все, що ти робив… невимушено. Ця далека казкова країна тебе заворожувала, змушувала забути про турботи повсякдення. Ти поринав у її культуру й історію, немов у пригоду, намагаючись зрозуміти. Але, цікавлячись давніми культурами і далекими країнами, ти, на диво, цікавився Україною, вмів бачити в ній щось нове, незвичне, як у казковій Японії. Пам’ятаю твої слова: «Мені цікаво тут, тату, Україна цікава країна. І я нікуди з неї не хотів би їхати». Так і вийшло, ти залишився в ній… назавжди. Відіславши Японії, Англії і Польщі тільки свої думки…

Твої студентські конспекти з японської досі з нами. Ми бережемо ці зошити і з хвилюванням розглядаємо тоненькі штрихи ієрогліфів, написаних твоєю рукою. Я мріяв колись, що мистецтво каліграфії, як хвиля Хокусая, захопить тебе, і з часом ти теж намалюєш з любов’ю кілька невимушених рядків хайку або танку… в яких інколи відбивається цілий Всесвіт, або серце людини, як у твоїх очах.

А нижче наводжу одну з твоїх великих робіт як перекладача. Переклад  англійською головних тез моєї забороненої версії історії Жанни д’Арк, яку з усіх перекладачів осмілився зробити тільки ти. Дякую, синку. Не сумніваюся, що ти зробив би і переклад  японською, якби не війна і той бій у Донецькому аеропорту, який забрав тебе від нас…

 

Вибач, синку, що написав про це, я просто хочу, щоб праця твоя не пропала, якщо я не встигну видати свою книгу. Вибач. І з Днем народження!”
Плаче схилене небо біля свіжої могили, плачуть згорьовані батько і мати. І немає таких слів у світі, аби передати їхній смуток від втрати найдорожчого — сина. Немає таких слів, щоб ними можна було втішити їх. Ми низько вклоняємося Сергію Олександровичу та Ларисі Миколаївні Горбенкам та просимо Бога, щоб послав їм міцного здоров’я і мужності пережити це горе, щоб були сили жити далі.

Про Святослава Горбенка (Скельда) можна також прочитати тут

тут

і тут

Фото на головній: Святослав з батьком. Ще до війни…


Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”