Держава нічого не робить, щоб зупинити виродження української нації

Демографи прогнозують, що до 2050 року населення України зменшиться на 24 мільйони людей.

Бідолахи, так і не дочекаються європейського раю. Оскільки міністр закордонних справ Павло Клімкін якось сказав, що короткий шлях для вступу до Євросоюзу – то ніщо інше, як гарні казочки. Мовляв, цього не відбудеться ні через 10, ні через 20 років, тож орієнтуймося на 30-річний шлях. Але за цей час в Україні вже й українців не залишиться: старші вимруть (за останні роки помирає вдвічі більше, ніж народжується), а решта – по закордонах роз’їдеться.

Чомусь ніхто не кидається підносити цю проблему до рівня національної катастрофи. Хоча до цього йде. Часом мені здається, що Україна живе згідно з написаним кимось проектом  знищення української нації. Світова спільнота порівнює українську демографію з вимиранням народу у двох острівних «бананових» державах. На колишньому радянському просторі від’ємну демографію мають дві прибалтійські країни, але там рівень життя людей значно вищий українського, тож легше й проблему вирішувати – до них і українці емігрують.

Свіжа статистика: з березня 2018 року Україну залишили майже півтора мільйона працездатного населення. Наша незалежна ненька посідає аж 133-тє місце у рейтингу найщасливіших країн світу – найнижча позиція в Європі.

Одначе й велика гордість, що зветься безвізом, – теж з великою ложкою дьогтю: Україна стабільно лідирує за кількістю відмов у в’їзді до країн ЄС.

Перелік лідерства незалежної ззаду можна продовжувати й продовжувати. Обіцянками вступу до Євросоюзу і НАТО годували народ протягом п’яти років, і далі продовжують «об’єднувати» навколо себе Україну цією брехнею.

Шкода, що й нова українська надія не далеко відірвалася від старої команди в реалізації доленосних обіцянок. Одна з вагомих причин, на мою думку, – кадрова.

Моду на тотальну заміну старих кадрів на нові започаткував помаранчевий президент Віктор Ющенко: майже 20 тисяч досвідчених держслужбовців поміняв на учасників майдану і партійних «квотників». Що з того вийшло – відомо без додаткових пояснень.

Про результати моди на донецьких теж не встигли забути – досі йде полювання на тих, хто був у владі при Януковичу. Хоча після них прийшли ще гірші, більш продажні і зажерливі, руйначі науково-технічного інтелекту, без критичного мислення в усіх його проявах.

А суспільство-то мало надію на «гідних», з новими обличчями!

З обранням молодого президента, не причетного до системи і корупційних казнокрадних схем, мода на молоді кадри одержала нове піднесення. Не здивуюся, коли десь на дереві чи паркані побачу оголошення про прийом з числа молодих на міністерські посади. Он на керівника Державного управління справами у президентському офісі оголошення бачив на сайтах, й місячний оклад вказано – 30 тисяч гривень, обіцяють різні доплати.

Півсвіту об’їздив, але чогось подібного у кадровому забезпеченні вищих структур влади ніде не зустрічав. Та навіть у своєму трудовому колективі за подібними оголошеннями шукаємо на роботу лише працівників робітничих професій. На керівні ж посади самі ростимо. Шукаємо досвідчених фахівців і на стороні, в тому числі й серед тих, які потребують кращих умов праці, вищої зарплати й житлового забезпечення.

Думаю, Володимир Зеленський ще серйозніше, ніж я, добирав команду «Кварталу – 95», інакше б не став таким успішним у шоу-бізнесі. А для високих державних посад і в парламент можна набирати й за оголошеннями на сайтах та стовпах? Видно, й вітчизняних олігархічних і зарубіжних «друзів-кураторів» влаштовує така кадрова політика молодого президента? Мабуть, керуються тим, що профанами й недолугими легше управляти, надійніше на гачку тримати? А що такі фахівці й менеджери нездатні підняти економіку й добробут пересічних українців – то самі українці винні: яких керманичів обирають, такі й порядки у державі мають.

Втім, якось уже писав, що для ефективного управління державними структурами головнішим є навіть не те, кого люди обрали у владу, а громадський контроль за діяльністю нової влади з першого дня її роботи. Про це свідчать суто українські граблі. Згадаймо, з якими високими, ейфорійними результатами обирали «патріотичних президентів» Ющенка і Порошенка. І як швидко вони втрачали свої високі рейтинги, управляючи великою державою без належного, цивілізованого суспільного контролю! роками, обурюємося в колі друзів за наслідки злочинної діяльності керманичів?

Чи не повториться це й при молодій надії? У моїх очах (думаю, і не тільки у моїх) починає меркнути райдужне очікування того, на що сподівався від Зеленського. Бо поки що не бачу жодного конкретного кроку ні в боротьбі з корупцією та іншим безладом, ні в економіці, ні в соціальному захисті батьків з дітьми, пенсіонерів, інвалідів, інших немічних. Чую лише суперечливі заяви, зроблені ніби під чиюсь диктовку.

Може, то й краще, що говорять під чиюсь виважену диктовку, бо у вільному висловлюванні або якусь дурницю ляпають, або як ото молода прес-секретарка безмозко підставила шефа: поспішила оголосити в соцмережі рішення Конституційного Суду про конституційність указу президента про дочасні парламентські вибори, коли ще сам суд не оприлюднив офіційно цю ухвалу. «Друзі» нового президента відразу ж роздзвонили свої висновки: або в нарадчій кімнаті суддів встановлена «підслуховка», або хтось із суддів «зливає» інформацію офісу президента.

Двадцятичотирирічна Юлія Мендель нібито здобула перемогу на конкурсі серед чотирьох тисяч претендентів на посаду прес-секретаря президента. Остаточне рішення приймав сам Володимир Зеленський.

Можливо, молоде дарування відповідає формально всім вимогам конкурсу. Але чи перевіряв її президент під час особистого спілкування на володіння чи не найголовнішим при такій посаді – умінням думати і критично аналізувати те, що хочеш сказати на широкий загал?

Якось почув з телеекрана «великого знавця» кадрової політики: мовляв, для захисту Вітчизни на передовій направляємо й вісімнадцятирічних, а для роботи в парламенті й двадцятирічні дуже молоді, не доросли ще?

Хочу нагадати таким розумникам: на фронті доручають вісімнадцятирічним хіба що автомат, але аж ніяк не керування навіть взводом, не говорю вже про більші воєнні підрозділи. Бо для цього потрібні відповідні знання і бойовий досвід. А для роботи депутатом чи міністром достатньо одного двадцятирічного віку, молодого обличчя?

Водію без трирічного практичного стажу не доручать управляти автобусом, навіть якщо він має вищу освіту з ученим ступенем. Бо він відповідає за безпеку і життя пасажирів. Набагато більші масштаби в державному управлінні залежать від фаху й досвіду молодих посадовців. До того ж і тут маємо свої перевірені граблі: якими державотворчими і захисними для людей досягненнями можуть похвалитися післямайданні депутати і високі посадовці?

Сьогодні Зеленський активно взявся за випробуване попередниками окозамилювання: поміняв назву своєї адміністрації, кинув для загального обсмоктування ідею переїзду офісу в інше приміщення, зробив кілька суперечливих заяв і призначень…

А подивишся на телевізійні політичні шоу – Україна живе ще якимсь третім життям. І не відразу втямиш: хто зараз при владі – умовно проукраїнські чи умовно ніякі? Бо нічого не змінюється на шляху «патріотичного геноциду», нічого не робиться для зупинення виродження української нації. Більше того, ні «рошенівці», ні «кварталівці» навіть мову не ведуть про реальне зупинення цього виродження.

На останніх виборах український народ зробив ставку на молодих. Проте хочу нагадати співвітчизникам мудрі слова великого мислителя і винахідника Генрі Форда: «Найголовніше в житті – це зберегти мозок молодим».

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист

Малюнок Андрія ПЕТРЕНКА

На цю тему:
Прокиньтеся: Київщина вимирає!

 

 

 

Леонід Яковишин

Леонід Яковишин

Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

five + seven =