Cтіна і ми. Згадуючи Іловайськ

Україна в соняшниках. Цими серпневими днями дивимося на ці жовті сонечка із сумом та печаллю, бо запеклося, бо нагадалося чорне сонце Іловайська… Наші воїни проривалися з російського оточення на багатьох ділянках, в тому числі й через соняшникові поля. Для одних вони стали прихистком, для інших, на жаль, ні – соняхи не змогли закрити собою…

Йдемо до Стіни Пам’яті й бачимо, як багато тут соняшників. А ще й калини, хризантем… Згадуємо полеглих героїв. І серце крається, коли погляд зупиняється на маленькому хлопчикові, який протирає портрет батька… Маленьке Зернятко колись  також стане великим Воїном. І завжди пам’ятатиме, що його тато десь там, на соняшниковому полі під тим страшним Іловайськом.

Але ж і наш нарід мусить закарбувати собі на віки вічнії про те, як хоробро боронили свою землю українські солдати. Як зробити, щоб ці зернятка пам’яті постійно «давали сходи»?

Мусимо домогтися, щоб вшанування наших героїв було не вряди-годи, не заради протоколу, а постійним. А що спостерігаємо?

Раз по раз біля Стіни Пам’яті на журналістські питання, як живеться родинам полеглих солдатів чуємо: «Та що там казати… Навіть не згадують… Зайдеш, бувало, до кабінету начальника, а він не поворухнеться у твій бік. Хто ти для нього? Мураха, що під ногами».

Типово, на жаль. Хто з чиновників цими днями відвідав родини заглиблих воїнів? Давайте звернемо погляд на Київську область. Про що розповідали офіційні інтернет-ресурси районних держадміністрацій? Здебільшого, про різні наради за участю керівного панства.

Скажімо, в Баришівському районі голова РДА Олег Левченко 29 серпня провів нараду з питань впровадження медичної реформи. І ніхто йому не підказав, що в селі Гостролуччя проживають батьки полеглого солдата-добровольця Євгена Гаркавенка, що їм потрібна допомога. Вони – пенсіонери. Вже кілька років не можуть випросити, щоб дров на зиму привезли… Але вже втомилися просити…

У Яготинському районі цього дня очільник райдержадміністрації Василь Шмигановський також провів нараду щодо впровадження медичної реформи.

День реформ та й годі. Пані Уляна Супрун, можливо, буде задовлена “тріумфальною ходою” медреформ.

У Згурівському районі, як інформує сайт РДА, «29 серпня під керівництвом голови адміністрації Валерія Мозгового відбулося засідання організаційного комітету з підготовки та відзначення 32-ої річниці утворення району… Членами організаційного комітету було попередньо обговорено програму святкування та список учасників концертної програми, конкурси та обрядові дійства».

На носі веселощі також у Бородянському районі. Чиновники звітують про підготовку: «29 серпня т.в.о. голови Бородянської районної державної адміністрації Валентин Корнієнко за участі голови Бородянської районної ради Георгія Єрка провів засідання оргкомітету з питань підготовки та відзначення 95-ї річниці Бородянського району. Членами оргкомітету обговорено сценарний план урочистостей…»

Готуємося до оплесків, віншувань-чаркувань, браття? «О, гопакувати ми вміємо!» – згадується влучний вислів відомого письменника Євгена Дударя. Натомість у багатьох селах – розор і вимирання.

А може, варто замість затвердження списку гостей на святкування приїхати й подивитися в обличчя нашим Героям, чиї портрети на Стіні Пам’яті? І нехай ці хлопці й дівчата з Небесної Дивізії скажуть, що не так у нашому суспільстві, де – криво, де не по правді живуть… Чиновний люд дуже рідко сюди приходить.  Не приходить, бо такі візити не планують в офіційних протоколах, немає вказівки-розпорядження “згори”. І це стосується владних мужів з усіх сфер державного механізму.

Якось вони гуртуються окремо, у них щоднини – якісь наради, збори, комісії, виїзди-приїзди-об’їзди, заслуховування і ще бозна-що… А в народу – соняшникове поле, яке із жовто-гарячого стало чорним.

Хто про це думає нині у владних кабінетах?

У Богуславському районі голова РДА Ірина Старенька 29 серпня взяла участь у форумі освітян, говорила  у виступі про «новий етап у справі розбудови національної освіти».

Звичайно, у школах є музеї… Але ж візьміть школяриків за рученята і приведіть сюди, до Стіни Пам’яті! Ось тут – справжня освітянська розбудова!

Ось звідкіля «проростає» патріотизм! Саме тут вчимося душею і серцем відчувати чужу біль, шанувати своїх захисників. І біля цієї Стіни також  вчимося люто ненавидіти ворога, тут ще більше запалюються наші серця бажанням помсти – повсякчасної і великої. І тут ми повинні защораз повторювати: ми убиватимемо російських окупантів завжди і скрізь! Наше гасло: убий путінського агресора! Заради вільної України.

Це – наша Стіна, тут не може бути напівслів, напівобіцянок, облудних формулювань на кшталт – «взято на контроль»…

У великої армії чиновництва – інша стіна… Бюрократії та формалізму.  Вона давно виросла між владою і народом. Читаю новину з Макарівського району:

«28 серпня заступник голови Макарівської райдержадміністрації Іван Рознай спільно з начальником відділу роботи зі зверненнями громадян та правового забезпечення апарату Макарівської райдержадміністрації Н.Галузою провів особистий прийом громадян. Під час прийому до заступника голови райдержадміністрації звернувся учасник АТО – учасник бойових дій, житель с. Ситняки, щодо питання виділення земельної ділянки для індивідуального садівництва, ведення особистого селянського господарства та ОЖБ в межах Ситняківської сільської ради. Заступник голови райдержадміністрації дане питання взяв на особистий контроль».

Та про який «контроль» ви говорите, керманичі району?! Вирішуйте питання негайно! Саме так мав би вчинити пан Рознай. Але ж ні – на світ пробилася одвічна фраза керівного панства:«особистий контроль». А міг би Іван Рознай відразу повідомити людям, що воїну оперативно надано земельну ділянку? Так. Але в такому разі адміністрації треба було, образно кажучи, стрибнути вище голови. І нехай би стрибнула… Зате усі зрозуміли б, що повага до законних прав учасників АТО, родин полеглих солдатів – це святе, ця справа торжествує повсякчас і негайно.

Маємо іншу картину дня – до воїнів влада повертається спиною, вибудовує стіну черствості та байдужості. Ось в Гостомелі – вельми резонансний випадок: депутати селищної ради відмовилися надати ділянку учаснику АТО Володимиру Губару, натомість проголосували за виділення землі керуючій справами тамтешнього виконкому Світлані Чечко. Хіба це не стіна дикунства і повного безправ’я?!

Водночас є і винятки. В Рокитнянському районі вшанували пам’ять полеглого героя. Цитую сайт райдержадміністрації:

«28 серпня минуло вже 4 роки як під час виконання бойового завдання у зоні АТО, в селі Новогнатівка Волноваського району Донецької області загинув наш земляк Анатолій Андрійович Сова.

Цього дня вшанувати відважного воїна на кладовище села Синява приїхали очільники району – голова Рокитнянської районної державної адміністрації Юрій Дідик, голова селищної ради Юрій Богданов. Керманичі поклали квіти до пам’ятника, низько вклонилися перед подвигом сина України та із болем на душі згадали усіх мужніх воїнів, які загинули захищаючи цілісність та незалежність України».

Йдемо до Стіни Пам’яті, товариство! І не думаймо про те, прийдуть сюди вклонитися чиновники чи ні.

Просто бере злість, що начальники різного калібру  полюбляють вихвалятися патріотичними справами, іноді й на фронт їздять. Розповідають, скільки коштів з бюджету виділяють заради соціальної допомоги. І ми розуміємо, що піар для них – чудовий передвиборчий трамплін. Але родинам полеглих не піар потрібен, вони будуть тішитися, якщо бодай раз в місяць районний керманич приїде до їхньої оселі – сам, без почту і свити, і тихо-лагідно поговорить, як велить совість.

Де таке є?

Ось відкрив офіційний сайт Київської обласної ради. Крайня новина ще від 14 серпня: «У Боярці відбулося відкриття міні-поля для футболу». Ну, дуже свіжа новина. Про соняшникові поля Іловайська – жодної згадки. Куди ви пропали на своєму розкішному авто “Jaguar F-pace”, пані Ганно Старикова, голово обласної ради?

А де був 29 серпня очільник облдержадміністрації Олександр Горган, який торік публічно обіцяв:  “Ми зможемо показати усій Україні, що таке жити по-новому”?

Не треба жити по-новому. Давайте жити з правдою. І пам’ятати про соняшникове поле.

Леонід ФРОСЕВИЧ

Фото “Українського репортера”

Леонід Фросевич

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

9 + eleven =