Смітниками по пам’яті Героїв (+фото, відео)

До столичного мера Віталія Кличка прийшли з вимогами згорьовані матері, батьки, брати і сестри полеглих героїв, які на сході тримали нашу землю, наші ліси, наші ріки, наші моря – боронили від путінської орди. Приїхали з багатьох міст і сіл. Кличка не було – у відрядженні.

Поспілкуватися з родинами Героїв на ганок міської держадміністрації та Київради вийшов його перший заступник Микола Поворозник. Він, радше, заявився сюди, щоб тримати удар обурених чоловічих та жіночих сердець.

А на нього вже накочуються розгнівані хвилі:

– Може, вас у сміттєвий бак відправити?

Спробуй-но вистояти під цією народною хвилею! Мовчить Поворозник. Ніби закам’янів. На обличчі – жодних ознак якихось емоцій та переживань. А що тут скажеш? Вибачатися владі вдруге? Вже ж було, було… І ніби прийняті вибачення.

3 червня у Києві народ вдарив на сполох – біля Стіни пам’яті Героїв, які загинули під час російсько-української війни (а це – початок Михайлівської площі, вулиця Костьольна) люди побачили… сміттєві контейнери, біотуалети. З чийого дикунського наказу було вчинено наругу над світлою пам’яттю захисників? А ми ж знаємо, що навіть злочинні накази заборонено виконувати! Невже в отих комунальників, які притягнули сюди, на ці святі місця переносні смітярки, зовсім висушені мізки?

От Поворозника й питають, яке ж покарання понесли винуватці. Хтось із присутніх не стримується й риторично запитує:

– Догана?

Перший заступник міського голови дещо здивовано знизує плечима, а по хвилі стиха мовить, ствердно киваючи головою:

– Догана… Починаючи від заступника голови району і – донизу…

Відбилася влада. Відгородилася традиційним – якась там догана комусь там… І до якого «низу» перепаде на горіхи? До двірника? Зрештою, це ж сам народ, який прийшов до Кличка, витягнув на світ і «пустив в обіг» цей термін – догана. А де розпорядження керівника міста щодо покарання винуватців?

– Догана? А чому не звільнили? – допитуються люди.

А відповіді нема. Хоч обценьками витягуй – все одно її не буде. Бо так закроєно в отих високих кабінетах. Себто не по народному.

Назвіть прізвища винуватців! Глухо як у танку.

Поворозник каже, що відтепер влада буде зустрічатися з родинами полеглих воїнів. (Він, бачте, «почув бажання проводити такі зустрічі».) А де ви раніше були, шановні? Чому геть не було такого бажання у 2015-2017 роках?

Як часто приходить до Стіни пам’яті Героїв мер Кличко? Сам. Без пихато-підлабузницької свити. Чи знаходить сюди дорогу, щоб запалити свічечку, вклонитися низенько? І – як господар міста – поглянути довкруж: може, щось тут не так, що треба додатково зробити, аби ця місцина справді стала меморіалом.

А чи бачили ви бодай одного міністра тут? Чи, може, раптом хтось з депутатів стояв на колінах біля світлин найхоробріших людей України і стиха молився за упокій їхніх душ?

Не з цієї опера ця сумна мелодія. Навколішки стають люди в селах, коли зі сльозами зустрічають «вантаж 200» – своїх земляків-соколиків, що повертаються до рідних осель в домовинах. І квітами встеляють дорогу… Й оця шана йде від серця, від чистої душі, не спотвореної мільйонами доларів «під подушкою».

Було, що в Києві, на Майдані народ прощався з полеглими воїнами – здається, до десяти домовин стояло на майданівському розпутті. Жоден чиновник не прийшов схилити голову перед світлою пам’яттю наших доблесних лицарів. Оце і є вражаючий стиль діяльності панів, що правлять у багатьох великих та малих містах. Не розуміємо такого стилю. Не хочемо розуміти.

А запитайте у столичних керманичів, скільки киян полягло в боях за Україну протягом чотирьох років війни з бандою Путіна? Точної цифри вони вам на назвуть (бо не знають, не цікавляться, не тримають в головіі), лише орієнтовну – «від двохсот до трьохсот».

Отаке страшне життя. В одних – постійний синдром болі, в інших – райська насолода від розкішного життя. Ніби дві різні планети.

Керівне панство своїх діток, внуків не приводить до Стіни пам’яті, не научає, кому і чим саме зобов’язані… А навіщо? Золота юнь все по закордонах розважається, вчиться за татові мільйони в крутих коледжах, хизується розкішними автівками… Хіба їм болить чиєсь горе?

Це тільки оті матусі, що віддали найдорожче, тужать, криком кричать про цинізм, підлість, зневажливе ставлення…

Біля КМДА я почув, як мама полеглого воїна виголосила вражаючу думку:

– Наші сини воювали, а сьогодні вже ми, їхні мами, змушені йти воювати – боронити світлу пам’ять наших хлопчиків.

Дожилися.

Це вже нині, після розголосу, влада поставила шлагбаум на Костьольній, аби машини не їздили. Раніше така справа була для київських чиновників задачею з вищої математики. Ніяк не розв’язати!

Нарешті з’явилися лави для сидіння біля Стіни пам’яті. Лампадки, свічечки, квіти…

Міські управлінці погодилися виконати низку справедливих вимог родин полеглих воїнів, облаштувавши гідний меморіал «Стіна пам’яті».

Злякалися людського гніву?

Ми знаємо, що якось Віталій Кличко тішився – Київ уміє гідно проводити Віденський бал.

Може, навчимося ще й гідно вшановувати пам’ять Героїв?

Леонід ФРОСЕВИЧ

Відео на цю тему:

Наруга біля Стіни пам’яті Героїв і вимоги до влади

Сміттєві баки і біотуалети на Михайлівській площі, неподалікСтіни пам’яті Героїв, які загинули в російсько-українській війні,викликали колосальне обурення громадськості, а особливо родинполеглих воїнів. І хоч чиновники виправили цю ганебну«помилку», до столичної влади звернулися рідні загиблихзахисників України. Прийшовши на Хрещатик на мітингпротесту, вони передали мерській команді Віталія Кличка низкувимог, серед яких – створення гідного меморіалу «Стіна пам’яті»для вшанування пам’яті захисників України з відповіднимоблаштуванням.Відеооператор Євгеній Майоров#Стінапамяті #АТО #Україна #Київ #Українськийрепортер

Опубліковано Український репортер 7 червня 2018 р.

Леонід Фросевич

Леонід Фросевич

Головний редактор “Українського репортера”