Співак Антін Мухарський шукає політичного притулку в Європі

Відомий співак, митець Антін Мухарський змушений виїхати з України.

Нині він перебуває в одній із європейських країн, де попросить політичного притулку. Про це Антін написав у Фейсбуку. Пояснює, що це рішення стало “абсолютно спонтанним”. Він пише, що “до останніх хвилин свого перебування в Україні чекав і вірив” у те, що його почують можновладці.

Писав відкриті листи Представнику Президента у Верховній раді Ірині Луценко і міністру юстиції Павлу Петренку, звертався з офіційними заявами до всіх можливих інституцій, які опікуються дотриманням справедливого судочинства в Україні.

Мухарський зазначає:

“…Єдине, чого я просив у держави останнім часом — це справедливості. Але сучасна Українська держава не може мені цього дати. Ось чому я їду… Майже чотири роки в Оболонському суді розглядається мій первісний позов про перегляд розміру аліментів та порядку побачень з дітьми. Ще раз повторю (бо цю інформацію сотні разів перекручували): я є батьком 5 (п”ятьох) дітей від двох шлюбів. Софії та Іванки від першого шлюбу й Андрія, Орисі та Івана від другого. І якщо з першою дружиною я не маю жодних проблем у порядку спілкування, побачень та участі у вихованні й утриманні дітей, то у другому варіанті подібні проблеми існують”.

“Вони почалися у 2012 році із появою у моєму житті вищезгаданого проекту “Орест Лютий”, адже колишня дружина виступила категоричною противницею критики існуючої на той момент в Україні влади. Це призвело до того, що у жовтні 2012 року мені було відмовлено у праві бачитися із моїми дітьми, з мотивацією – “буцімто тато збожеволів на політичному ґрунті”. З того часу ми проживали окремо.

У жовтні 2013-го, після року(!!!) заборон на побачення з дітьми, мені було висунуто умови матеріального характеру, на які я заради можливості спілкуватися з дітьми погодився. Зокрема: я мав залишити матері моїх дітей все спільно нажите в шлюбі майно — великий приватний будинок на Осокорках, чотирикімнатну квартиру у Святошині та два автомобілі. А також взяв на себе зобов’язання виплачувати матері утримання на трьох неповнолітніх дітей у розмірі, еквівалентному 3000 доларів США (три тисячі доларів США), що на той момент становило 24300 грн (двадцять чотири тисячі триста гривень). Всі ці положення було зафіксовано у шлюбному контракті, який містив пункт 5.3.1,. згідно з яким, у разі зміни мого матеріального стану, сторони упродовж місяця можуть переглянути фінансові умови контракту.

На момент підписання договору я мав високооплачувану роботу (контракт з телеканалом), а також власну агенцію з організації свят, тому сума, зазначена у договорі, була для мене цілком прийнятною.

Проте революція і війна, або те, що називають “форс-мажорними обставинами непереборної дії”, реально вплинули на мої заробітки. Проект “Зелена лампа” на каналі ТВІ було закрито. Утримання концертної агенції стало неможливим. Натомість почалася суцільна благодійність і волонтерство. Єдине, про що я просив у колишньої дружини, трохи послабити фінансовий зашморг на моїй шиї та дати можливість бачитися з дітьми. Але на всі мої прохання отримував відмову.
20 травня 2014 року я звернувся до Оболонського районного суду з первісним позовом про перегляд суми аліментів, зазначеної у контракті, та визначення порядку побачень з дітьми. Позов досі не розглянуто”.

Мухарський пояснює, у чому суть конфлікту із державою, через який він вимушено залишив Україну.

“7 грудня у Верховній Раді у другому читанні в рекордно швидкі терміни було прийнято законопроект #7277 про посилення відповідальності неплатникам аліментів, який у народі вже охрестили “Законом Сніжани Єгорової”. 18 грудня його підписав Парубій. А 4 січня і Президент України. Згідно з нововведеннями, державні і приватні виконавці можуть на власний розсуд встановлювати боржникам по аліментах заборону виїзду за кордон, відбирати водійські права і право користуватися зброєю (тобто право на самозахист), доправляти до виконавця в кайданках в автозаку, відправляти на соціальні роботи і навіть запроторити до в’язниці, порушуючи цим не тільки Конституцію України, а й Женевську конвенцію.

За декілька місяців до прийняття закону в ЗМІ було розгорнуто цілу кампанію з промоутування цих нововведень. А в ролі “головного злісного аліментника країни” було обрано вашого покірного слугу. Я вже не кажу про зграї осатанілих від запаху крові хижих жінок-месниць, що виливали на своїх колишніх мегатонни бруду, водили хороводи в ефірах телеканалів і радіостанцій, співаючи дифірамби  тюнінгованій прокурорші…”

Антін стверджує, що не має боргів перед дітьми.

“За ці три з половиною роки я сплатив їм понад 1 000 000 (один мільйон гривень аліментів), в оплату цих фіктивних боргів з аукціонів продають моє майно. Адже поки контракт діє, я маю десь заробляти ці 24300 гривень, на які щомісяця нараховується пеня. А ще утримання дітей від першого шлюбу, а ще старі батьки і комунальні платежі…

Я не можу заробити такі гроші у країні, де йде війна, де українським артистам (на відміну від проросійських колег або тих, що користуються російською мовою) платять в рази менше. Але я принципово не буду повертатися на російськомовні пасовиська. Я не можу добитися правди у судах, я не можу бачити дітей, я не можу жити у країні, де найвищі державні чини оббріхують і водять за носа простих українців, я не можу достукатись до брехливих журналістів, аби вони не ширили наклепи…”

На думку Мухарського, “нинішня держава всіма своїми інституціями і механізмами нищить сильного, активного, творчого, дієздатного, відповідального чоловіка, що нічого не потребує від держави взамін, окрім справедливості і чесного правосуддя. І поки в Україні цього не буде, громадяни їхатимуть звідси, забираючи в серці своєму лише мрію про ту Україну, за яку ми боролися і воювали”.


Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”