Поезія Тетяни і Сергія Дзюби зазвучала білоруською

Чернігівські поети Сергій і Тетяна Дзюби – талановитий сімейно-творчий дует – не втомлюються дарувати світу нові твори.

Їхні книги видані 65-ма мовами світу. А як перекладачі вони доносять до українського читача твори сучасних поетів світу. Чернігівчанами зацікавилися навіть упорядники «Книги рекордів Гіннеса».

Днями творчий доробок подружжя поповнився білоруською збіркою вибраних віршів “Місто Зима” у перекладі знаного білоруського поета Михася Пазнякова. Книга вийшла у видавництві «Коларград».

Саломея української лірики

У творчому дуеті Тетяна Дзюба – ніжна, тендітна, чуйна… Чарівними і проникливими є поетичні образи Сергія, адресовані своїй музі. Свої книги він присвятив і присвячує тільки їй.

А вона, попри роль дружини і музи, надзвичайна жінка з численними амплуа – поет, перекладач, журналіст, критик, літературознавець, знаний учений, доктор наук із соціальних комунікацій, професор, академік… Як поетеса Тетяна дуже самобутня, зі своїм неповторним голосом, котрий неможливо сплутати з іншими. Якщо поезія Сергія більше пронизана лірикою, то Тетяни – оригінальною, глибокою філософією. Її муза – цікава не лише реаліями життя, подробицями нашого земного існування, а й неординарними роздумами про вічні цінності та духовність, яка й робить людину людиною – мудрою, натхненною, доброю, небайдужою…

Ось рядки з вірша «Саломея»:

Із ким ти порадишся, куди підеш у герці, у танці?
Блакитна кров льону у білих одеж.
Одвічне питання: камо грядеш?
Глава Іоанна – на таці.

Танцюй, Саломеє, бо кров – не вода,
Від неї нерони хмеліють.
Танцюй, Саломеє, бо ти молода
І ще не спізнала похмілля…

Майстерно перекладені Михасем Пазняковим ці рядки викликають багато найрізноманітніших почуттів і питань, головне з яких – «вічне», виразно підкреслене автором: «Камо грядеши?». Насправді, куди ми всі йдемо? І що нас чекає попереду? Втім, сьогодні, зараз, у цю мить, завдяки силімагічного поетичного рядка, забувається навіть, як від крові «нерони хмеліють», – хоча б на хвилину можна забути про всі прикрощі – танцюй, Саломеє!.. Танцюй, і бодай на мить все інше здаватиметься другорядним.

Однак лірична героїня автора, в першу чергу, – жінка, а тому її хвилює не тільки сама краса, але й швидка течія часу, яка від цієї краси поступово позбавляє:

Усі слідочки, бліді й непевні, як анемія,
Зберу докупи з вчорашнім снігом, – і занімію.
Здавалось, осінь не зійде з серця мого ніколи,
А календар віщує інше: стрічай Миколи…
(«Сріблясте хутро…»)

Зовсім по-жіночому, вона зі страхом очікує майбутнє:

А вагання – жахніші зради,
А деталі затруть сюжет.
Цей кривавий відбиток помади –
І порожній рукав до манжет.
(«Ти сьогодні прийшла з похмілля…»)

Поезія Тетяни Дзюби – асоціативна: у ній півтонів – набагато більше, аніж тонів; а недомовленість – значно цікавіша, ніж конкретика…

Втім, все це не означає, що Тетяна Дзюба – відчужена від конкретики і не бачить того, що відбувається довкола. Навпаки, коли вона звертається до таких, здавалося б, простих явищ, як природа, сонце, небо, вода, вітер, –то висвічується, що й тут у неї – особливе, творчо жіноче бачення, котре дозволяє сказати про давно відоме зовсім незвично, яскраво, своєрідно:

Січе вітер листя на тютюн,
Самокрутки палять димарі.
Долі дощ звивається, як в’юн,
Дощ – намисто біле – угорі.
(«Січе вітер…»)

Багато ще можна наводити рядків із віршів поетеси, однак набагато цікавіше самому відкрити для себе її дивовижну поетичну красу, досконалість і глибину слова, яке білоруською мовою у книжці зазвучало вперше.

Осяяння Сергія Дзюби

Сергій Дзюба вражає не тільки літературним талантом, але і своєю активною громадянською позицією, своїм постійним прагненням якомога більше розширити коло однодумців, залучити побільше талановитих письменників, перекладачів, науковців до різноманітих міжнародних проектів. Вони відбуваються сьогодні у багатьох державах світу, саме завдяки активному впливу Міжнародної літературно-мистецької Академії України, яку очолює Сергій Дзюба, і яка об’єднує творців із 55-ти країн.

Мене вражають проникливі вірші Сергія, написані рідною українською мовою, і вдалі переклади багатьма мовами світую, і вірші, котрі так прекрасно зазвучали білоруською – в перекладі одного з найкращих сучасних білоруських поетів Михася Пазнякова.

Давно відомо: щоб переклад вірша звучав по-справжньому потужно, перекладач повинен мати не менший талант, ніж сам автор. Не завжди таке трапляється, тому й твори більшості видатних майстрів слова у перекладах багато чого втрачають. Однак цього разу збіглися не тільки рівні поетичного таланту, – передусім, збіглося ставлення обох справжніх поетів до багатьох питань нашого життя: любові, природи, місця людини на землі… І в підсумку вийшов такий чудовий сплав образності, думки та краси, які, поєднані разом, створюють досконалу поезію. І, читаючи її, мимоволі забуваєш, що перед тобою – переклад білоруською, а не оригінал твору.

На віях — осінь, в косах — перший сніг,
А очі прагнуть молодого літа…
Хотіти — гріх, і не любити — гріх,
І гріх любити неталановито!

Пречиста осінь, твій опальний друг
Цю старість приміряє лицемірно…
Одна метагалактика покірна:
Космічний біль і безкінечний круг.

Якщо міркувати про сутність поезії щирого українця Сергія Дзюби, про її головну складову, то це – безумовно, любов. Взагалі, без кохання, неможливо уявити жодного справжнього поета.

Поет любить Жінку – земну, в чомусь грішну, стомлену від роботи і повсякденних турбот. Таку, яка поруч майже з кожним із нас. Потрібно тільки заглянути їй у вічі, щоб побачити океан любові. Кохання, без якого немає поезії. І Сергій Дзюба своїми проникливими віршами допомагає нам зробити це.

Анатолій АВРУТІН, лауреат Національної літературної премії Білорусі


Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”