Дмитро СТУС: «Портрет цариці Катерини II в Музеї Шевченка є цілком доречним»

Директор Національного музею імені Тараса Шевченка відповів на критику щодо наруги над світлицею Кобзаря

До експлуатації реконструйоване приміщення Національного музею імені Тараса Шевченка в Києві здали ще 2014 року. Однак суперечки та дискусії щодо цього закладу не припиняються.

Ось і нещодавно з`явився відкритий лист діячів культури до керівників держави, підписаний лауреатами Шевченківської премії Дмитром Павличком, Павлом Мовчаном, Анатолієм Гайдамакою та іншими. У ньому – заклики рятувати пам`ятку культури й архітектури ХІХ століття.

Цитуємо:.

«Громадськість української столиці і всієї України глибоко стурбована станом, в якому опинився Національний музей Тараса Шевченка в Києві…

Нині через бездумну перебудову колекція опинилася під загрозою – її евакуація в разі надзвичайної ситуації вкрай ускладнена…

Головна причина біди – нефаховість і несумлінність… Архітектор Лариса Скорик, з якою директор знайшов спільну мову щодо перебудови споруди, не має ліцензії на виконання проектів, що пов`язані з пам`ятками культури…

На що пішли народні гроші?..».

Автори відкритого листа підсумовують:

«Головний музей України зазнає наруги, на яку не спромоглася навіть радянська влада. Далі так тривати не може».

А що каже друга сторона?

Кореспондентка «Українського репортера» взяла інтерв’ю у директора музею Дмитра Стуса.

– Дмитре Васильовичу, вам відомо, про що йдеться у відкритому листі діячів культури до представників владних структур?

– Мені відомо не лише те, про що пишуть в останньому зверненні, а й те, про що писали попередники шанованих лауреатів Шевченківської премії. На все це я вже втомився відповідати на сторінках друкованих та електронних ЗМІ, в Інтернеті. Але Одіссея цих писань продовжується і надалі, – розповідає Дмитро Стус.

– Однак, погодьтеся, звинувачення досить серйозні – в некомпетентності фахівців, що здійснювали реконструкцію музею, в порушенні чинного законодавства, в нераціональному використанні виділених вам коштів, у недоцільності побудови атріуму, який тільки спотворив споруду, і багато в чому іншому.

– Насамперед зазначу, що перш ніж звинувачувати когось у нефаховості, потрібно самому бути фахівцем. Що ж до наших шанованих лауреатів Шевченківської премії, то вони не є ні архітекторами, ні будівельниками, ні економістами чи юристами, та й просто людьми, які перед тим, як щось писати, вивчили б предмет, про який вони говорять. І тоді б автори листа не звинувачували б музей в особі його директора, тобто мене, в тому, що я нераціонально витратив «народні гроші». Бо вони знали б, що кошти на реконструкцію музею надійшли не безпосередньо на наш рахунок, а на баланс Міністерства культури України. Саме Мінкульт, а ще Київська державна адміністрація надали всі погоджувальні документи компанії КП «Житлоінвестбуд-УКБ», яка і здійснювала реконструкцію музею.

– Але ж Музей Шевченка також мав би брати участь в оновленні свого приміщення?

– Звичайно, ми висловлювали свої побажання щодо того, яким має бути оновлений осередок шевченкознавства в країні. Взяти хоча б атріум, який так критикують усі, кому заманеться. Нібито краще було б не замуровувати центральний вхід до музею. А ніхто і не подумав про те, що якби ми реконструювали центральний вхід, не будуючи атріуму, то на це пішло б набагато більше коштів, ще і справді було б порушено автентичність кімнат будинку Терещенка ХІХ століття. А так вдалося залишити первісність пам`ятки і відремонтувати кімнати музею, які до мого приходу на посаду директора були поїдені грибком настільки, що через півроку я відселив із них людей, оскільки перебувати в тих приміщеннях було небезпечно.

І хочу наголосити на тому, що на всі ці роботи ми витратили лише 36 мільйонів гривень із 52 запланованих. А ось, для прикладу, на початку 2000-х років робили реконструкцію одного з музеїв Європи. Так на ці роботи витратили аж 78 мільйонів євро.

– Проте, крім звинувачень у неякісному проведенні ремонту, вам закидають також відсутність кваліфікованих кадрів, нефахове розміщення експонатів і те, що на видному місці у вас – портрет імператриці Катерини ІІ, гонительки всього українського…

– Щоб не бути голослівним, відразу почну з цифр. До того, як я очолив Музей Шевченка, там працював усього лише один кандидат наук, нині ж у нас обіймають різні посади аж четверо науковців, що мають ступінь кандидата, а ще шестеро навчаються в аспірантурі. Тож самі робіть висновок про фаховість наших кадрів, про нашу експозицію. Щодо портрета Катерини ІІ, то він справді у нас є, але розміщений не на видному місці, а просто в експозиції. І поява його там цілком доречна, адже, як відомо, Шевченко у своїх творах не раз згадував Катерину ІІ, висловлював своє ставлення до монархині як до душительки свого народу. І тому ми вважаємо, що портрет Катерини ІІ в експозиції допоможе екскурсантам чіткіше уявити епоху, в якій жив і творив Великий Кобзар.

– Тоді природно виникає запитання, а в чому ж причина таких звинувачень на адресу керівництва музею?

– Ну, якщо глибоко не копати, то заздрість людська. Скажімо, Анатолій Гайдамака ображений тим, що не йому доручили працювати над експозицією. А якщо серйозно, то просто людям, вихованим на традиціях народницького музею ХІХ століття, важко сприйняти нараційний музей нового типу, який ми будуємо. Адже в основному всім, хто нас критикує, уже далеко за 60.

– Але, як відомо, у музеї є кваліфіковані кадри, які хоч і не молодого віку, та все ж перебудували свої погляди відповідно до нових вимог часу, а вам закидають, що ви їх усіх позвільняли…

– Тут я хочу рішуче заперечити – сам я ніколи нікого не звільняю. Це компетенція науково-методичної ради. Та й вона не звільняє працівників, коли заманеться, а просто не продовжує з ними контракт, керуючись досить вагомими аргументами. Наприклад, ми не продовжили контракт одній співробітниці, яку не хотів брати на роботу жоден відділ.

– Пропоную разом зазирнути до плану подальшої діяльності музею…

– Насамперед ми збираємося доосвоїти недодані нам 16 мільйонів гривень, які обіцяють віддати цього року, і таки закінчити ремонт. Що ж до науково-екскурсійної роботи, то, звичайно ж, працюватимемо над затвердженою концепцією музею, продовжуватимемо оцифровувати документи, закінчимо оформлення зали «Шевченко-поет». А ще плануємо провести виїзні екскурсії з тематичними експозиціями у школах і бібліотеках країни, зокрема Донеччини і Луганщини.

На фото Музей Шевченка до реконструкції
Алла ТОПЧІЙ

Like

Редакція

Редакція “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *