Розповідаємо про хитру технологію підвищення комунальних тарифів

Розпорядження про істотне підняття у столиці тарифів на квартплату та утримання прибудинкових територій поставило киян, які й так з острахом очікують опалювального сезону, у досить скрутне становище. Мешканці майже 8,4 тис. будинків задумалися над тим, де взяти кошти, аби заплатити вдвічі більше за цю послугу.

А між тим цей документ є протиправним, оскільки суперечить Закону «Про житлово-комунальні послуги». Про це заявив колишній міністр із питань житлово-комунального господарства, а нині голова Спілки власників житла Олексій Кучеренко і згодом подав до суду відповідний позов.

Претензія не безпідставна, адже йдеться про те, що згідно із законом тарифи на житлово-комунальні послуги, в тому числі й на послуги з утримання багатоквартирних будинків та прибудинкових територій, встановлюють органи місцевого самоврядування. У столиці таке розпорядження схвалила Київська міськдержадміністрація, а не міськрада. До того ж з цього приводу не проводилися громадські слухання.

Тарифи підняли більш ніж удвічі, включивши у список 20 позицій. Причому і Олексій Кучеренко, і його колега – директор Інституту міста Олександр Сергієнко стверджують, що тарифи обраховуються ще за радянськими нормами і містять багато розбіжностей. Приміром, ціна на перевірку димоходів і вентиляційних каналів у різних будинках відрізняється в 25–30 разів. Дивно виглядає і розрахунок за вивезення сміття, який прив’язують не до кількості зареєстрованих у квартирі, а до житлової площі. З грошима на поточні ремонти будинків також проблема: в Києві немає механізму підписання акта прийому цих робіт мешканцями будинку. Тож проконтролювати, чи підуть ці кошти за призначенням, нереально.

Однак повернімося до тарифу на утримання прибудинкової території. Влада не має права знімати кошти за прибудинкову територію із мешканців будинків ще й тому, що це комунальна земля, якою користуються усі, а не лише власники квартир.

Ці ділянки повинні утримуватися бюджетом міста, куди надходять податки киян. У цьому переконаний Олексій Кучеренко. В інтерв’ю одному з телеканалів він обґрунтував свою думку, пояснивши, що насправді прибудинкова територія не належить власникам квартир і вони не зобов’язані платити за проходи, проїзди, тротуари, якими користуються усі громадяни. Плата була б законною лише за умови передачі комунальних земель на підставі угоди про постійне користування об’єднанням мешканців будинків. Можливо, вони облаштували б там якийсь об’єкт і отримували з нього додаткове джерело надходжень, яке б мінімізувало витрати на утримання.

Наразі в Києві такі випадки – виняток із правил. Лише поодинокі ОСББ мають акти на такі ділянки. Тож Олексій Кучеренко переконаний, що кияни мають право вимагати перерахунку коштів, які протягом останніх трьох років сплачували на обслуговування прибудинкових територій. Бо доки співвласники будинків не матимуть змоги контролювати кожний компонент цієї послуги, кожну складову – пуття з цього не буде.

Навести лад у цьому хаосі непросто ще й тому, що проблема задавнена. Склалося так, що встановлюють необґрунтовано високі тарифи приватні природні монополії, у чиїх руках нині перебувають системи водо-, електро-, тепло- та газопостачання. Коли до рук олігархів віддавали ці мережі, то в умовах приватизації зафіксували необхідність їхньої модернізації. Причому кошти для цього мали накопичуватися й за рахунок включення інвестиційної складової в тариф за надання послуг.

Час спливав, а за виконанням зобов’язань ніхто не стежив, тож нові господарі не лише не вкладали власні кошти в модернізацію мереж, а й забирали ті, що надходили від населення, і розпоряджалися ними на власний розсуд. Результат плачевний: нині комунікації у жахливому технічному стані, а тарифи на послуги ростуть як гриби після дощу. І знову людям розказують, що гроші потрібні на модернізацію, забувши, що врешті треба розібратися, куди пішли зібрані кошти і чому власники не виконали інвестиційних зобов’язань… Натомість чиновники і власники-монополісти користуються тим, що розібратися у розрахунку тарифів спроможна лише обмежена кількість фахівців.

Ось приміром, що відбувається в системі теплозабезпечення. Під час вироблення електроенергії паралельно виділяється тепло. Є навіть такий технічний термін «когенерація», тобто паралельне вироблення електричної і теплової енергії. Однак попри це власники переконані, що тепло треба продавати споживачам, до того ж за досить високою ціною. Але ж насправді його нікуди дівати, і споживачі тут – велика градирня для того, щоб охолодити теплоносій та повернути його на станцію для того, щоб він далі міг охолоджувати турбіну.

Придумали монополісти також, як мінімізувати втрати від проривів на застарілих та малоефективних мережах, які не ремонтуються десятиліттями. Депутати їм у цьому допомогли, схваливши закон, згідно з яким платити доведеться не за квартирними, а за будинковими лічильниками. Тобто розраховуватися ще й за «того хлопця». За таких умов тішити себе субсидіями не доводиться. Оскільки їх отримує більше половини домогосподарств, такого навантаження держбюджет не витримує. Це врешті зрозуміли й ініціатори цієї ідеї і під різними приводами почали скорочувати кількість субсидіантів: зменшувати соціальні норми, обіцяти монетизацію державної допомоги.

Однак усі ці намагання безперспективні. Чому – пояснив на прес-конференції Олександр Кучеренко. Як приклад узяв Польщу, де лише два відсотки населення перебувають на субсидіях. Там справді їх можна монетизувати і верифікувати, тобто перевірити. В Україні, де пільги є в половини населення, це нереально. Бо хто зможе перевірити 63 мільярди гривень, виділених готівкою? А ці трійки соціальних інспекторів, які з 1 січня матимуть можливість в будь-який момент зайти в квартиру і подивитися умови вашого проживання та визначити відповідність критеріям отримання субсидій, навряд чи змінять ситуацію на краще.

Хронологія здорожчання

Плата за електроенергію: з 1 березня 2016-го: за 1 кВт/год – 0,57 гривні (при споживанні до 100 кВт/год) та 0,99 гривні (при споживанні понад 100 кВт/год), з 1 вересня 2016 року за 1 кВт/год – 0,714 гривні (при споживанні до 100 кВт/год) та 1,29 гривні (при споживанні понад 100 кВт/год), 1 березня 2017-го – 0,90 гривні (при споживанні до 100 кВт/год) та 1,68 гривні (при споживанні понад 100 кВт/год).

Плата за газ: з травня 2014-го мінімальний тариф зріс з 720 грн за тис. куб. до 1028 грн, з 1 квітня 2015 року він підскочив до 3600 грн за тис. куб. Це за обсяг до 1200 кубометрів в опалювальний сезон. Все, що понад, а також спожитий не в опалювальний сезон газ коштував 7188 грн за 1 тис. куб. м. Газ, який використовується для приготування їжі та підігріву води, підскочив у ціні з 1182 грн за тис. куб. м до 7188 грн за 1 тис. куб м. Без лічильника у квартирі він вартував 7188 грн за 1 тис. куб. м. З 1 травня 2016 року Кабмін встановив єдину ціну (6879 грн за тисячу кубів) на газ для населення та промисловості й скасував пільгову ціну для населення в опалювальний сезон.

З травня 2014-го вартість тепла підскочила з середніх 282 грн до 375,30 грн/Гкал. Вартість газу для підприємств комунальної теплоенергетики становила 1309,2 гривні за тис. куб. У квітні 2015-го цей тариф зріс до 2934,3 грн за тис. куб. м. Для населення, яке має лічильники, вартість Гкал становила в середньому 652 грн. З 1 травня 2016 року ціна газу для теплокомуненерго виросла з 3004 грн до 6810 грн. З 1 липня 2016 року підвищили тарифи на центральне опалення на 75–90%.

З липня 2014 року вартість гарячої води в Києві зросла з 14,86 грн за кубометр (за наявності лічильника) – до 23,5–25,1 грн за кубометр (в залежності від наявності рушникосушок). З 1 травня 2015 року тарифи: у квартирах з рушникосушками підвищився до 40,92 грн за куб. м, без них – 38,02 грн за куб. м. Після 1 липня 2016-го тарифи на гаряче водопостачання в Україні збільшилися до 63–78 гривень за кубометр (в Києві – 77,67 грн за кубометр за наявності рушникосушки, без рушникосушки – 71,59 гривні).

З 1 липня 2014-го зросли тарифи: на холодне водопостачання в середньому на 84% (нерівномірно від 41,7% до 14,6%), з 1 травня 2015 року – від 4% до 100% (максимально в Київській, Закарпатській та Кіровоградській областях – від 10 грн за куб. м, мінімально – у Вінницькій та Донецькій областях (від 4 до 6 грн за куб. м). З травня 2017-го тариф для киян зріс на 14,7% і складе 15 гривень 79,2 копійки за кубометр (раніше платили 13,77 гривні), за водовідведення гарячої води – 7,52 гривні (раніше – 6,93).

Підвищення тарифів на електроенергію: з квітня 2015 – до 37 коп. за кВт/год до 100 кВт, з вересня 2015 – 46 коп. З 1 березня 2016-го: за 1 кВт/год – 0,57 гривні (при споживанні до 100 кВт/год) та 0,99 гривні (при споживанні понад 100 кВт/год). З 1 вересня 2016 року за 1 кВт/год – 0,714 грн (при споживанні до 100 кВт/год) та 1,29 гривні (при споживанні понад 100 кВт/год), з 1 березня 2017-го – 0,90 гривні (при споживанні до 100 кВт/год) та 1,68 гривні (при споживанні понад 100 кВт/год).

З 1 квітня 2015-го року мінімальний тариф на газ для населення підвищився в 3,3 разу – до 3600 грн за тисячу кубометрів. Згідно з рішенням комісії, мінімальний тариф для населення встановлюється в опалювальний сезон з 1 жовтня по 30 квітня за максимального споживання палива обсягом до 200 куб. на місяць. У разі перевищення встановленого мінімального обсягу наступні обсяги оплачуються з розрахунку 7188 грн за тисячу кубометрів.У період міжсезоння – з 1 травня по 30 вересня – вартість природного газу становитиме 7188 грн за тис. куб., незалежно від обсягів споживання, тариф на газ населенню для приготування їжі з 1 квітня – 7188 грн за тис. куб., що в 6 разів перевищує діючий тариф. З травня 2016 року пільговий тариф прибрали: ціна за 1000 куб.
– 6879 грн.

З 1 липня 2017 року тарифи на утримання будинків в Києві зросли в 1,5–2 рази. До 6,43 гривні за 1 кв. м, з 3–5 грн в залежності від апетитів керуючої компанії.

Здорожчання опалення з лічильником:

З 1.07.14 – 375,3 за Г/кал       з 8.05.15 – 657,24        з 1,06.16 – 1345,12

Без лічильника:

9,22 за кв. м                          – 16,14                               – 31,3

Здорожчання гарячої води:

23,1 за куб. м                             – 40,92                           – 77,6

Олександр ВИГОВСЬКИЙ

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”