Президент Трамп наступає на старі сталеві граблі. Погляд з Америки

День 6 квітня Трамп позначив як дату, коли йому в зв’язку з підписаним ним меморандумом “Про боротьбу з економічною агресією Китаю” повинні були представити на розгляд список з тисяч китайських позицій експорту в США на загальну суму $60 мільярдів Або навіть $100 мільярдів. Ці товари обкладуть високим митом. Але пройшло вже досить часу, а про список ані слуху, ані духу. У чому ж справа?

Сталевi м’язи Китаю

Мабуть, в тому, що 2 квітня Пекін м’яко, але переконливо відповів на виклик Трампа. Спроби шукати компроміс і, наприклад, збільшити закупівлі американських напівпровідників, відмовившись від частини поставок з Південної Кореї і Тайваню, не зустріли відгуку і тоді Китай завдав превентивного удару — підвищив мита на безліч американських товарів, що обійдеться Америці втратою робочих місць. Війна почалася.

Окремо хотілося б поговорити про сталь. У 1970 році я почав свій трудовий шлях на металургійному заводі, потім працював і бував на багатьох таких заводах і комбінатах, включаючи Західно-Сибірський, мій батько мав звання заслуженого металурга України, отож тема близька і досі цікава. Музика заводських цехів ще дзвенить в моїх вухах: блюмінги і слябінги, кліть-дуо і кліть-кварто, летючі ножиці та інші металургійні принади! Думаю, я краще Трампа розбираюся не тільки в даних технологіях, але і в економіці цієї галузі.

«Коли наша країна не в змозі виробляти алюміній і сталь, ми не можемо серйозно говорити про нашу промисловість. Нам потрібні власні сильні виробники з міркувань оборони” — турбується Трамп. І ніби має рацію. Так, авіаносці і підводні човни, танки, ракети і літаки краще клепати з вітчизняного металу. Але люки на вулицях Нью-Йорка зроблені в Індії, мостові секції для заміни проіржавілих замовляють в Китаї, а не в Пенсільванії — в підсумку понад чверть сталі США закуповують за кордоном. Чому? У першу чергу тому, що американська металургійна продукція дорога і влада на місцях, незважаючи на весь патріотизм, економить гроші платників податків.

Попри те, що сталеливарна промисловість США ще з часів Другої світової війни користувалася найбільшим тарифним захистом і квотами, ніж будь-яка інша галузь, і до нинішньої атаки Трампа вже діяли 169 антидемпінгових правил щодо сталі, в тому числі 29 проти Китаю. Який же результат?

Негативний. Американські металурги використовували захист для підвищення цін, зростання прибутку і зарплат керівництву, але не на реструктуризацію, автоматизацію і зниження витрат. Заводи застаріли і не можуть конкурувати з іноземними. Ось дані «Steelbenchmarker prices» за 26 березня цього року — американський метал дорожче від усіх! Так, метрична тонна стандартного прокату в Китаї коштує $549, а в США $1018. Тонна гарячекатаної смуги в Китаї коштує $510, середньосвітові експортні ціни – $637, в Західній Європі – $701, а в США – $909. I так далі.

І не варто списувати проблеми на низьку зарплатню китайських і мексиканських металургів, через що їхня сталь дешевше. У Канаді вони отримують майже стільки ж, скільки і в США. Проте Канада — найбільший постачальник сталі й щорічно експортує її сусідові на $5 мільярдів (18,2% від загальної суми американського імпорту), поступаючись лише ЄС. До речі, Китай займає всього лише 11-е місце в списку експортерів сталі в США, який включає десятки країн. На нього припадає всього лише 4,1%.

Старі сталеві граблі

Трамп звинувачує експортерів сталі у демпінгу, який підриває металургію США, але проблема не в демпінгу, а в технологічному відставанні. Причому захисні заходи його тільки посилюють. І алюмінієва, і сталеливарна промисловість в США вже не перший рік в занепаді, а Трамп аж ніяк не перший президент, який наступає на старі граблі, підвищуючи вартість іноземної продукції. Те ж саме робив Джордж Буш-молодший — схильність республіканців повторювати одні й ті ж помилки вражає!

Але чому забіг по граблях їхнє улюблене заняття? Причина проста. Макс Каммерер ще влітку 2016 року, аналізуючи успіхи Трампа, меланхолійно звернув увагу на IQ-поляризацію Америки і розкол її щодо принципів моралі. Він зауважив, що серед його прихильників вкрай мало розумних і водночас порядних людей, зате багато нерозумних і непорядних. Таких, наприклад, як Уілбур Росс, який очолює американське міністерство торгівлі. Це ім’я ми ще згадаємо в зв’язку зі сталлю.

Що стосується Буша-джуніора, то в 2002 році він не тільки знизив корпоративні податки, що призвело в результаті до фінансово-економічної кризи, а й увів мита, подібні до трамповских, на імпортний метал. Однак вийшло так, як і передбачали фахівці: американські заводи не змогли оперативно впоратися з попитом, ціни на сталь значно зросли — і вдарили по всій економіці.

Ендрю Кард, керівник тодішньої адміністрації Білого дому, пише, що такі мита погана ідея, наслідки якої можуть негативно вплинути на економіку і привести до зростання безробіття, як це і вийшло за часів Буша. Тоді в США втратили роботу понад 200 тисяч людей.

Зростання цін на сталь зробило продукцію компаній, що використовують її, неконкурентоспроможною. З цієї причини і щоб уникнути торгової війни тарифи були скасовані вже через два роки.

Експерти вже тоді підкреслювали, що таким чином США піднімають витрати власної промисловості, але ніяк її не захищають. Чорна металургія була не настільки вже значною галуззю економіки, в ній було задіяно всього 140 тисяч робітникiв, тоді як в індустрії, що використовує сталь, працювало 6,5 мільйона. Мало того, десятиліття тарифного захисту не врятували робочі місця металургів і за даними Бюро статистики праці, зайнятість в галузі скоротилася зі 135 тисяч в 2000 році (вони виробляли 112 млн. т сталі) до 83 600 в 2010-му (близько 79 млн. т). І немає ніяких підстав думати, що цього разу результат буде іншим.

Пік виробництва чорних металів в США припав на початок 1970-х років (132 мільйони тонн сталі). Потім показники почали падати і в 1980-х штати поступилися СРСР і Японії, а в 90-i вперед вийшов Китай. Сьогодні він виробляє 809 мільйонів тонн сталі — це половина світового виробництва! Індія також обігнала Америку. Скорочення виплавки викликано багатьма факторами: зменшенням металоємності виробництва, виснаженням багатих родовищ руди, перенесенням «брудних» виробництв в країни, що розвиваються, і орієнтацією на дешевий імпорт — за цим показником США посідають перше місце в світі.

У 2017 році споживання сталі в штатах склало близько 108 млн.т, з них 30-35 млн.т завозиться з-за кордону. Вводячи імпортні мита, адміністрація розраховує збільшити завантаження власних потужностей з 72% до 80%. Але за оцінками міністерства торгівлі США, зростання виробництва сталі не перевищить 13 мільйонів тонн. Однак і це відбудеться не відразу. Якщо взагалі відбудеться.

По-перше, мало віриться в те, що американські виробники кинуться нарощувати виробництво — поки що вони тiльки скорочували його, незважаючи на захисні тарифи. По-друге, наявні потужності не здатні давати дешевий метал, а нові заводи будуються не один день і навіть не один рік. І ще велике питання, чи захочуть наші сталеві барони їх будувати, якщо їх так опікують, так захищають, так загортають в тарифну ватку?

Представники галузей, які закуповують метал, вели запеклу боротьбу проти введення нових тарифів, доводячи, що американська сталь і алюміній все одно обійдуться їм дорожче імпорту. Що ми і бачимо. Навіть якщо китайський метал подорожчає на чверть, він все одно буде дешевшим. І російський теж. І навіть європейський. Зате піднімуться ціни на продукцію нашого автопрому і авіапрому, машинобудування і суднобудування, її перестануть купувати.

Безліч компаній в самих різних галузях попереджали про можливу втрату сотень тисяч робочих місць. Навіть НАСА, космічне агентство, захвилювалися — його бюджет не передбачає підвищення цін на сталь і алюміній!

Подорожчає і будівництво, що вдарить по кишенях американців. Знизиться конкурентоспроможність експорту США. Але ж ціна на сталь в США вже і так йде вгору. За даними «Steelbenchmarker prices», якщо 13 листопада 2017 року метрична тонна прокату коштувала $755, то 26 березня 2018-го ціна становила вже $1018.

Бенефіціари

Хто ж виграє в цій війні? Про Китай можна не турбуватись, цей тигр вже показав ікла і погано доведеться тому, хто не зрозумів його посмішки. Але виграє і Росія. Ціна російського сляба, заготовки для листового прокату, що надходить в порти США, близько $580 за тонну і підвищиться на $145 в результаті введення мита. Тобто залишиться конкурентоспроможною. Ціни на американському ринку можуть злетіти на $150-200, так що новий тариф буде компенсований і експортери продовжать поставки.

Мита навіть можуть позитивно вплинути на показники російських компаній на тлі зростання цін на сталь в США, відзначається в аналітичній записці “ВТБ Капітал”.

Так, «Evraz» експортує в США близько 400 тис. т слябів, а поставки сталевої продукції на внутрішній ринок підприємствами північноамериканського дивізіону компанії складають 1,5 млн. т на рік.

НЛМК поставляє на ринок США 1,6 млн. т і 2,2 млн. т відповідно, підрахували в банку. “Згідно з нашими оцінками, додаткові витрати «Evraz» і НЛМК ($40 млн. i $150 млн. відповідно) будуть більш ніж перекриті завдяки підвищенню цін і завантаження потужностей”, — наголошується в документі.

«Evraz Group» — це компанія з активами в Росії, США, Канаді, Чехії, Італії, Казахстані. Штаб-квартира в Лондоні. У 2000 році купила американську сталеливарну компанію «Oregon Steel Mills» за $2,3 млрд. Того ж року підписала угоду про купівлю американської компанії з виробництва прокату «Claymont Steel». Сума угоди $564,8 млн. Головний бенефіціар компанії Роман Абрамович (31,03% акцій).

Група НЛМК — компанія з активами в Росії, США і Європі. У вересні 2008-го купила американського виробника прокату «Beta Steel» за $400 млн. (в липні 2010 р. «Beta Steel» змінила назву на «NLMK Indiana»). У квітні 2011 р. купила 100% активів «Duferco Group» за $600 млн. Зараз під її контролем перебувають металопрокатні компанії «NLMK Sharon Coating» і «NLMK Pennsylvania». У 2018 році Forbes визнав власника НЛМК Володимира Лісіна найбагатшим росіянином зі статком $19,1 млрд.

Думаю, ви не здивуєтеся, дізнавшись, що серед бенефіціарів й один з тих, хто полюбляє торговi війни, сам міністр торгівлі США Уілбур Росс, який найактивніше пробивав високі мита на імпорт сталі. Він зробив собі гроші на скуповуванні збанкрутілих сталеливарних підприємств та їх перепродажі. Ось тому-то в січні 2018 року його відомство назвало низькі ціни на імпортну сталь загрозою національній безпеці США…

Цікаво, чи не так? Як легко відкривається патріотична скринька! Макс Каммерер має рацію: серед трампістiв за визначенням не може бути порядних людей.

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)

Малюнок Олега СМАЛЯ

Юрiй КІРПІЧОВ

Спеціальний кореспондент "Українського репортера" в США