Постаті від Віталія Карпенка. Життя, присвячене зорям

Віталій КАРПЕНКО, письменник, журналіст, науковець

Наприкінці минулого століття газета «Вечірній Київ», яку я редагував, була на стрижні громадського життя і мала багаточисельну читацьку аудиторію. Тоді я і познайомився ближче з Ярославом Степановичем Яцковим. Він, виходець з Івано-Франківщини, закінчивши десятирічку, вступив до Львівського політехнічного інституту і, здобувши вищу освіту, влаштувався на роботу астрономом-спостерігачем у Полтавській гравіметричній обсерваторії.

А 1965 року по закінченні аспірантури Головної астрономічної обсерваторії Національної академії наук залишився тут працювати, згодом очоливши її на тривалі роки.

Спільна громадська робота у ті роки зблизила нас. Серед національно-демократичного руху не обходилося без суперечностей, і Яцків, який часто головував на наших зібраннях, намагався згладити суперечності, що виникали, та виробити прийнятне рішення. Коли я залишив «Вечірку», наші зв’язки припинилися і тривалий час ми близько не спілкувалися. Тому для мене певною несподіванкою стала книга Ярослава Степановича «Хроніки апексного десятиліття», яку він надіслав мені з теплим автографом, і, певно, невипадково це збіглося з моїм 70-річчям. Хоча б там як, а подарунок для мене цінний і цікавий.

Передусім я вирішив з’ясувати, що означає винесене в назву книги словосполучення «апексне десятиліття». Латинське слово «апекс» означає «верхівка». Словник його трактує так: це може бути верхівка конічної шапки римських імператорів, сама шапка, пошита зі шкіри жертовного ягняти, верхівка паростка і кореня рослини, і, нарешті, в астрономії – «точка небесної сфери, у напрямі до якої рухається будь-який космічний об’єкт; є ще суттєве уточнення: Апекс Сонячної системи міститься в сузір’ї Геркулеса». Таким чином, як виявилося, назва книги випливає із суті професії Яцкова і означає не що інше, як хронікальні записки автора впродовж першого десятиліття ХХІ століття.

Кожен рік – це окремий розділ книги, розписаний по датах, якщо з ними пов’язана певна подія. Це може бути факт, зафіксований одним рядком, або розлоге інтерв’ю автора засобам масової інформації на злободенну тему, чи розповідь про конфліктну ситуацію, як ту, що була пов’язана з будівництвом так званої «Дитячої лікарні майбутнього» у тій охоронній зоні, в якій розташована обсерваторія і де будь-яке будівництво не дозволялося, оскільки б завадило нормальним професійним спостереженням вчених-астрономів. Цю боротьбу вчені програли, бо за цим будівництвом стояв найвищий посадовець держави.

Ярослав Яцків

Загалом книга незвичайна за задумом, змістом і формою. Вона цікава сама по собі, як десятилітній щоденник оригінальної особистості, насичена вагомим фактажем і є широкою панорамою першого десятиліття ХХІ віку. Записи автора доповнюються багатьма кольоровими та чорно-білими фотографіями, копіями різних документів. Все це разом становить багатопланову панораму його життя і діяльності впродовж цих десяти літ.

Він людина дивовижна, знана не тільки в Україні, але й у світі. Учений у галузі астрономії, космічної геодинаміки та космічних досліджень, громадський діяч, доктор фізико-математичних наук, академік Національної академії наук України, президент Української астрономічної асоціації, член Президії Національної академії наук України. Двічі лауреат Державної премії нашої країни та Державної премії СРСР у галузі науки і техніки. Його нагороджено орденами «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів, багатьма науковими преміями. За дослідження зміни орієнтації земної осі у тілі Землі та просторі 2003 року відзначено престижною міжнародною премією Євросоюзу імені Рене Декарта – Яцків єдиний в Україні лауреат цієї премії. Він  є іноземним членом Польської академії наук, академіком Міжнародної академії астронавтики та членом багатьох міжнародних наукових організацій. Працював керівником програми наземних спостережень комети Галлея, за що має почесну відзнаку.

До речі, ім’я Яцкова відоме людям, які вивчають та досліджують космічний простір: одна з малих планет названа «2728 Яцків».

Хочу з власних спостережень упродовж тривалого часу зазначити, що Ярослав Степанович, попри відомість і попри багато титулів – людина скромна, завжди спокійна і поміркована. З кінця минулого століття він, як правило, щомісяця проводить засідання дискусійного клубу «Елітарна Світлиця» у Будинку вчителя, де залюбки збирається столична еліта. Вдячний йому, що й мене запрошував у ролі об’єкта для дискусії, під час якої доводилося відповідати на часто непрості запитання публіки.

Попри всі названі і не названі в цих замітках регалії та широку відомість не тільки в Україні, але й у світі, Ярослав Степанович залишився, як і був, завжди стриманим, поміркованим, ввічливим.

Хочу скористатися нагодою і сердечно подякувати авторові за цікаву книгу і теплий автограф. А людям, які готували її до друку, при можливому перевиданні – ретельніше поставитися до структуризації книги та подати на початку чи наприкінці її зміст із зазначенням сторінок окремих розділів. Бодай по роках, як вона написана автором.

Віталій КАРПЕНКО

Віталій КАРПЕНКО

Віталій КАРПЕНКО

Письменник, журналіст, науковець