Постаті від Віталія Карпенка. Невгамовний Петро Сорока

Віталій КАРПЕНКО, письменник, журналіст, науковець

Петро Іванович, хоч і молодший від мене аж на п’ятнадцять років, але за духом, інтересами і творчістю близька і зрозуміла мені людина.

Ми обидва починали свій творчий шлях з районної газети: він – на Тернопільщині, я – на Миколаївщині.

Обидва захистили кандидатські дисертації з філології, навчали студентів, а він і досі навчає. Обидва належимо до Національної Спілки письменників України.

У нас спільні друзі та знайомі, як у нашій державі, так і за рубежем. От тільки я більше поринув у політику, Петро – у видавничо-організаторську діяльність.

Зокрема, він чимало зробив для видання в Україні творів Ганни Черінь, і на її прохання надсилав їх і мені, в тому числі й монографію «Ганна Черінь. Літературний портрет».

У супровідному листі до мене він писав:

 

Свою книгу, яка вийшла під псевдонімом Петро Лот і згадується у листі, він мені підписав власним прізвищем.

Книга настільки ж цікава, наскільки й оригінальна. Вона складається із п’яти частин: «Сповідь сльозою маляра Никифора», Життя і смерть Ганни Собачко», «Обабіч видимого», «Під тягарем хреста» та «Квіти на ешафоті (щоденникові записи)». Вона написана в єдиному стилі – надзвичайно стислі фрагменти здебільшого на один, зрідка на кілька афористичних, часто парадоксальних, але завжди влучних рядків. Хоч один розділ («Обабіч видимого – медитації і візії на тлі картин Емми Андієвської») повністю присвячений цій оригінальній художниці і не менш оригінальній письменниці, дружині відомого українського літератора та професора Івана Кошелівця. Образ Емми наскрізь пронизує всю книгу. Вона ілюстрована її неповторно загадковими картинами, виконаними в абстрактному стилі. Сам автор книги признається, що в її картинах усе прекрасне: те, що він зрозумів, і те, що не зрозумів.

Мініатюри у книзі Сороки завжди стислі, найчастіше на один рядок, афористичні, несподівані та значущі. Тут і філософський роздум:

Півсвіту завжди в’язне у невтільнім.
Все видиме – лиш перехрестя світел.

Автор нещадний, коли викриває нездару, що безпідставно вважає себе мало не пупом землі (У кожної амеби – культ особи). Природні явища часом нагадують душевний стан людини (Мжичка – це дощ, що переживає депресію). Людські характеристики у Петра Сороки чіткі, лаконічні, та образні (Емма – це завжди театр одного актора, Емма – це міраж. Мюнхен – міт). В його мініатюрах часто бачимо парадокс (Що таке життя? Сон який закінчується старістю), несподіване порівняння (Велика ріка – як небо навиворіт). Автор замінює у слові літеру у на и і отримуємо новий парадоксальний зміст: замість філософського поняття буття маємо цинічне биття (Книга биття українського народу). Коли хочуть підкреслити давні дружні стосунки з кимось, кажуть, що разом пуд солі з’їли. А Сорока на це відповідає глибоким парадоксом (Та сіль, яку ми разом з’їли, давно стала слізьми.).

Знаходимо у книзі несподіване спостереження (Дерева небу курять фіміам). Гра та переосмислення слів приводить до глибокодумного висновку (Сміється Молочний Шлях: у людства ще молоко на губах не висохло.). А ось несподіване порівняння з письменницького буття (Рима для вірша – як рама для картини.).

Переказувати афористичні авторські вислови – невдячна справа. Треба читати все підряд – тоді й складеться загальна концептуальна картина його розмірковувань. Глибина авторської думки сконцентрована у таких рядках:

Тільки вітер знає, що таке свобода.
Тільки сльоза знає, що таке душа.
Тільки птах знає, що таке небо.
І тільки слово знає, що таке неволя.

Творчий доробок Петра Івановича досить вагомий: два десятки художніх творів, вісім випусків денників, низка монографій. Він проводить значну організаторську роботу: очолює правління обласного літературно-просвітницького товариства «Галицько-Волинське братство», заснував видавниче товариство «Пегас», та приватне підприємство «СорокА», є співзасновником і головним редактором журналу «Сова», редагує літературно-мистецький альманах «Курінь» і газету «Дзвони Львівщини».

Його подвижницька діяльність не залишилася непоміченою: він лауреат близько десятка літературно-мистецьких премій.

І нині перебуває в активній творчій формі.

Тож будуть з’являтися і нові твори, і нові ініціативи.

Віталій КАРПЕНКО

Віталій КАРПЕНКО

Віталій КАРПЕНКО

Письменник, журналіст, науковець