Постаті від Віталія Карпенка. Далеко Павці до Павла

Віталій КАРПЕНКО
Віталій КАРПЕНКО, письменник, журналіст, науковець

Із Павлом Щегельським я познайомився понад тридцять років тому як із сусідом мого приятеля по письменницькому будинку, де я часто бував. Всі троє члени Спілки письменників, хоч Павло на той час був уже ветераном порівняно з нами – понад десять років як у Спілці. Та ставився до нас як до рівних, хоча мав уже чималий творчий доробок – перша його книжка (поетична) «Напруга» побачила світ ще 1973 року у видавництві «Радянський письменник».

Це вже згодом одна за одною виходять його збірки поезій «Серпневі зорепади», «Озеряни», «Козирна гра», «Гра в дурня», «Понад річкою неглибокою», «Театр абсурду», романи і повісті «Ранні яблука», «Зустрічаємось на Хрещатику», «Двоє», «Притулок для подорожнього», «Діловари», «Летіла птаха», «Полювання на гомо сапієнс» і низки його оповідань.

Для цих нотаток я вибрав роман «Двоє», виданий 1985 року, оскільки це була перша книжка з автографом Павла.

 

 

Павло мав серйозні негаразди з хребтом. Йому важко було пересуватися без милиць. Ми ніколи не порушували цієї делікатної теми, а він сам тим більше її не торкався. Як з’ясувалося згодом, біда трапилася, коли Павлові було 18 років. Невдалий стрибок у гірську річку закінчився переломом хребта. Відходити довелося близько двох років, та з важкою інвалідністю довелося жити постійно. І він виявив колосальну силу волі, щоб у такому стані закінчити факультет журналістики Шевченкового університету, працювати кореспондентом газети «Сільські вісті», референтом та літературним консультантом Спілки письменників України, заступником директора видавництва «Радянський письменник, у редакціях журналів. І писати книги.

У радянські часи молодь виховували на книзі про Павку Корчагіна, прототипом якого був її автор Микола Островський. Книгу видавали масовими накладами. Комсомольці мали були брати з нього приклад. На відміну від Миколи Островського та його прототипа Павки, Павло Щегельський ніде не афішував своє каліцтво, не скаржився на долю, а сам робив своє життя у межах можливого. І наполегливо працював. І це дає мені право сказати, що справді далеко Павлику-Островському до Павла Щегельського, і винести ці слова у заголовок.

Із книжок, подарованих мені Щегельським, я крім згадуваного вже роману «Двоє», взяв для цих нотаток повісті й оповідання «Притулок для подорожнього»

 

У літературі Павло добився чималих успіхів. Його працю досить високо оцінюють сучасники. Він – лауреат Всесоюзної премії «Золоте перо» (1985) та Всеукраїнської премії «За талант і громадянську мужність» (2003). Роман Павла Щегельського «Хата-читальня», який вже у наші часи витримав чотири перевидання, удостоєний премії імені Остапа Вишні. Його твори перекладалися англійською, німецькою, польською, білоруською, туркменською, вірменською, російською та іншими мовами.

Павло Щегельський успішно працює також у галузі комп’ютерної графіки та верстки. Колеги-письменники знають його як досвідченого видавця і художника – оформлювача книжок. І таких книг у його доробку не одна сотня. Останнім часом, попри погіршення стану здоров’я – навіть пересуватися по квартирі без допомоги дружини Тетяни йому важко (слід віддати належне її доброму серцю, наполегливості та вірності) – він все одно намагається робити самотужки все, що по силі і що через силу. Навіть водить автомобіль, щоправда у супроводі когось із близьких чи друзів.

Тож завершити ці нотатки хочу словами, винесеними у заголовок: усе-таки далеко Павці до Павла.

Віталій КАРПЕНКО, письменник, журналіст

Віталій КАРПЕНКО

Віталій КАРПЕНКО

Письменник, журналіст, науковець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

sixteen − five =